Поділитися у мережі

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Бауман Ю. Схильність громадян України до участі в обговоренні та вирішенні публічних проблем

Проведене в рамках дослідження теми деліберації, було вельми масштабним, а тому точним, із стійким результатом, достатньою наповнюваністю груп аналізу та гарною репрезентативністю.

(за матеріалами великого соціологічного опитування грудня 2018 року)

Завдяки нагоді президентської виборчої кампанії всеукраїнське соціологічне опитування, проведене в рамках дослідження теми деліберації, було вельми масштабним,  а тому точним, із стійким результатом, достатньою наповнюваністю груп аналізу та гарною репрезентативністю – не лише для України в цілому, але і для її макрозон, і для областей.

Таблиці із результатами опитування у вигляді стандартних двомірних розподілів із іншими питаннями опитування, що дають кореляцію, приводяться у додатку (див. додаток).  Сухі цифри відсотків потребують мінімального коментаря, який і спробуємо дати. Почнемо з запитання, котре було покликано дати у першому наближенні уявлення про те, як громадяни України бачать норму деліберативного впливу на рішення влади:

Розподіл відповідей на перше запитання:

«Як по-вашому, хто повинен, насамперед, вирішальним чином впливати на рішення влади в центрі та на місцях?»

Усі опитані
Усі бажаючі громадяни26,8
Усі громадяни, котрих стосується рішення25,8
Спеціалісти, експерти з цього питання31,5
Рішення влади мають обговорювати і ухвалювати державні управлінці та депутати15,9

Отже, уже базовий, простий, тобто одномірний, без поглибленого аналізу, результат відповіді на запитання є вельми плідним у сенсі інформативності щодо стану українського суспільства, його відкритості укоріненню і поступу деліберативних практик. Констатуємо: діагноз громадянського суспільства і прогноз, уцілому, сприятливі.

Поділ маємо виразний і контрастний: половина громадян України вважає, що загал може, має і здатний впливати на рішення влади, а інша половина схильна делегувати право вирішувати. Маємо базовий рамковий розподіл суспільства, який може стати і, дуже ймовірно, стане основою для суттєвої, ідеолого- та політутворюючої суспільної відмінності. Не виключено – навіть вирішальної на якомусь із етапів політичної історії України.

У суспільстві домінує уявлення, що вирішальним чином на рішення влади мають впливати громадяни країни.

Так думають трохи більше половини наших співвітчизників. Ця половина, у свою чергу, теж ділиться майже порівну між ¼ українців, котрі обстоюють необхідність загальної участі у владних рішеннях, і ¼, котра схильна схилятися до необхідності участі лише тих, кого владні рішення стосуються. Цій більш ніж ½ протистоїть більш ніж втричі менш вагомий  протилежний полюс заданого нами ціннісно-ідеологічного виміру: майже 1/6 етатистськи (чи, якщо послуговуватися англо-американським дослідницьким сленгом, стейтистськи) орієнтованих наших співгромадян віддає рішення в руки представників влади. Між цими полюсами маємо третій вагомий фрагмент – трохи менше 1/3 наших співгромадян, котрі  віддають вирішальний голос у рішенні публічних проблем фахівцям та експертам.

Принагідно варто зазначити, що окремого і уважного вивчення заслуговує дослідження мережевого зв’язку результатів цього нашого виміру із соціологічними замірами пучка близьких, хоч і не безпосередньо з ним пов’язаних параметрів. Приміром, згідно даних соцопитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру інформації про права людини, проведеного у липні 2018 р., 45% українців згодні терпіти певні матеріальні утруднення заради особистої свободи і гарантій дотримання громадянських прав, і лише 23% готові поступитися частиною своїх прав та свобод державі в обмін на добробут.[1]

Тепер подивимося, хто з наших співвітчизників більше схиляється до тих чи інших поглядів. Для цього прокоментуємо «двомірки», представлені у додатку.

Почнемо із демографії. Очікувано спостерігаємо несильні, але однозначні кореляції за віком – чим молодше опитані, тим більше вони схиляються до радикально-демократичної вирішальної участі усіх бажаючих у рішеннях влади (порядок цифр – 25,5%, 27%, 29% від старшої вікової групи через середню до молодшої). А чим старші – тим більше сподіваються на представників держави. Зазначимо, що це типово для другого наближення соціологічного аналізу: «четвертинки» громадян України, котрі вважають усіх чи лише зацікавлених громадян правомочними вирішальним чином впливати на рішення влади – все ж, за загальних деліберативних орієнтацій, досить різні, і при цьому виразним «полюсом», протилежним етатиській 1/6, є ¼, орієнтована на всезагальну вирішальну участь.

А от  таблиця розподілу за статтю включена для ілюстрації того факту, що з цього питання, як і з переважної більшості інших (однак, не усіх), кореляція за статтю відсутня. Чого не скажеш про кореляцію за типом населеного пункту: чим він більший, тим питома вага прихильників всезагального вирішального впливу на суспільні рішення вища, а на селі, навпаки, найвища питома вага тих, хто сподівається на державу (що не дивно, зокрема, з огляду на те, що село відчутно «старше») та, з іншого боку, вважає, що вирішувати мають ті, кого рішення стосується; нарешті, у райцентрах найбільш покладаються на фахівців та експертів – для правильного розуміння цього та інших подібних фактів потрібно зауважити, що основна маса населення райцентрів в Україні – це мешканці середніх і великих промислових міст Сходу-Півдня та Донбасу, де є пару, як відомо, райцентрів і під мільйон мешканців.

Макрозонування України дає гарну картинку – зауважимо, приміром, пік орієнтацій на загальну участь у рішеннях у Центрі-Півночі чи ухил у бік довіри спеціалістам на Сході-Півдні:

Усі опитаніЗахідЦентр-ПівнічПівдень-СхідДонбас
Усі бажаючі громадяни26,824,230,224,825,3
Усі громадяни, котрих стосується рішення25,828,925,722,829,2
Спеціалісти, експерти з цього питання31,530,327,637,232,9
Рішення влади мають обговорювати і ухвалювати державні управлінці та депутати15,916,616,515,212,6

Огляд особливостей, викликаний матеріальним станом та відповідним розшаруванням респондентів (питання про матеріально-фінансову впевненість, про зміни у житті протягом останнього року тощо) демонструють таку тенденцію: «полюсні» орієнтації по виділеній осі (вирішувати мають усі/вирішувати мають держуправлінці і депутати) мають більше схильності поділяти теж полюсні соціальні верстви – самі бідні і відносно найбагатші, найбільш впевнені і найневпевненіші тощо.

Сприйняття влади у грудні 2018 р. очікувано найліпше (звісно, лише відносно) у делегуючих рішення держагентам, а от ще критичніше, ніж у решти – у вважаючих, що вирішувати мають причетні. Натомість, рівень радикальності очікувано максимальний у прихильників всезагальних рішень; при цьому вони виразно більше середнього орієнтовані на революційні дії. Натомість, у прихильників рішень причетних – акцент на докорінні швидкі зміни. І, звісно, ті, хто орієнтовані на рішення держуправлінців, є найобережнішими та найпоміркованішими – кореляції у приведеній   нижче таблиці розподілу класичного тесту на радикальність промовисті:

«Який варіант розвитку ситуації в Україні ви вважаєте найбільш прийнятним?»

Усі бажаючіКого стосуєтьсяСпеціалістиДержуправлінці
Потрібна повна революційна зміна влади27,221,121,917,1
Потрібні докорінні зміни через швидкі і рішучі дії39,642,139,437,2
Потрібні серйозні зміни, але шляхом поступових дій25,629,532,633,8
Потрібні лише деякі зміни7,67,36,212,0

Ще більш виразну картину дає відповідь на питання щодо готовності взяти участь у протестах у разі фальсифікації президентських виборів: маємо спадання від 1/3 у орієнтованих на загальну участь у рішеннях до ¼ чи навіть менше у орієнтованих на рішення експертів чи держуправлінців (точні %% 32,7/31,5/23,1/24,9 відповідно); а позиція «ні, я проти масових протестів» має протилежну динаміку: %% 22,6/22,8/29,8/32,9. Цікавий результат дає і питання про бажаний напрямок розвитку: у збереження «статус-кво» найбільше прихильників, природно, серед орієнтованих на рішення державою суспільних проблем. У той час як за рішучі зміни у країні висловилися, насамперед, симпатики усезагальних рішень чи рішень фахівців – по 2/3, хоча бажаний механізм таких змін в їхній уяві не є тотожним.

Щодо цінностей у вузькому сенсі цього поняття, то фіксуємо відсутність кореляції щодо одних при деяких розбіжностях у інших.  Можна говорити про одностайність щодо вимог справедливості і рівності перед законом. Близькі (різниця 1-2%) параметри підтримки безпеки, добробуту, духовності, солідарності. За рештою цінностей різниця більш відчутна: група «вирішувати мають усі бажаючі громадяни» має відносно вищі  показники патріотизму і нижчу за інших підтримку цінності професіоналізму (що не дивно), а також перша у підтримці першочерговості прав людини; дзеркальні до них у цьому сенсі прихильники делегування рішень експертам – найменш патріотичні і найбільш шануючі фахівців, а крім того, відчутно більше за інших орієнтовані на стабільність; група «вирішують ті, кого стосується» більше інших орієнтована на свободу і менше – на стабільність; нарешті, орієнтовані на рішення держуправлінців – відносний лідер у шануванні цінності порядку і відносний аутсайдер щодо цінностей прав людини та свободи.

Власне ідеологічні розподіли у  класичному тривимірному восьмисегментному ідеологічному просторі відображені у таблиці (див. додаток) і мають непросту конфігурацію. А от відповіді на питання про найголовнішу із орієнтацій, що задають цей простір трьома бінарними осями ціннісних альтернативних орієнтацій (Європа-Росія, Демократія-Авторитаризм, Ринок-Соцзахист), мають виразну ілюстративність – кореляції тут незначні, проте однозначні:

«А яка із перерахованих у попередньому питанні орієнтацій є для вас найголовнішою?»

Усі бажаючіКого стосуєтьсяСпеціалістиДержуправлінці
Орієнтація на Росію6,66,26,05,7
Орієнтація на Європу32,330,128,928,5
Соціальна захищеність30,030,631,432,0
Вільний ринок15,917,918,517,8
Демократія8,58,48,46,9
Влада «твердої руки»6,76,86,89,2

Спеціальні питання для поглибленого зондування рівня авторитарності-демократичності  підтверджують тенденцію:  приміром, у тій половині опитаних, котрі за вирішальну участь громадян в ухваленні рішень влади, виступають за посилення ролі парламенту в управлінні країною і розвиток багатопартійності 35%, а у тій половині, котра за вирішальну роль фахівців чи урядовців – 28,5%; і, навпаки, подальше зосередження влади президента – господаря країни підтримують 30-33% і 36-41% відповідно.

Поділ на ці «половинки» України прослідковується і щодо іншої координати ідеологічного простору – геополітичної: перша, «демократична», дещо більш орієнтована на власне європейський шлях – шлях наших західних сусідів: 35-36,5% проти 33% у другої, експертно-стейтистських орієнтацій, у котрої, навпаки, виразно сильніша схильність до пошуку Україною власного, неповторного шляху у світі: 48-51% проти 43-44% у першої половини. Залишається додати, що усі виділені згідно відповідей на аналізоване питання групи виборців однаково схвально, на рівні 65-67% підтримки проти 22-24% заперечення, ставляться до вступу до ЄС. А от до НАТО спостерігаємо лінійне падіння підтримки від прихильників вирішального залучення усіх до любителів державних рішень  – від 52% до 47%, противників вступу по 35% в усіх групах, крім першої, котра за вирішальну участь усіх – тут їх менше, 30,7%.

Є різниця між виділеними на основі питання про оптимального суб’єкта владних рішень групами і у ставленні до війни на Донбасі. Серед тих, хто за всезагальні рішення, найбільше прихильників миру через  переможну війну,  серед прихильників рішень держуправлінців – прихильників досягнення миру через поступки на умовах Росії та капітуляцію, а інші дві групи ведуть перед у питомій вазі тих, хто за замороження конфлікту та/чи відділення окупованих територій. У питанні щодо бажаних подальших стосунків із Росією кидається в очі різновекторна, політико-ідеологічно диференційована природа групи «демократи за визначальну роль усіх громадян у ухваленні рішень влади»: у ній більше відсоток як тих, хто за розвиток стосунків із РФ, але – на відміну від трьох інших груп – домінує протилежна вимога: розірвати із Росією будь-які стосунки. Решта три групи однаково мають своєю сильнішою орієнтацією залишення рівня торгівлі та відносин із РФ на мінімально можливому рівні.

Суттєвим якісним ціннісно-ідеологічним виміром є правосвідомість та законослухняність. Стандартне питання щодо правосвідомості демонструє не лише цілком європейський її рівень в Україні, але і факт її оберненопропорційної залежності від рівня активності та протестності:

 „Чи згодні Ви з тим, що для наведення порядку  та забезпечення відповідальності чиновників і великих бізнесменів перед громадянами, у необхідних випадках можна не зважати на норми закону?”

Усі бажаючіКого стосуєтьсяСпеціалістиДержуправлінці
Погоджуюсь, це буде дієво28,524,021,818,1
Не погоджуюсь, бо дотримання правових і демократичних процедур є обов’язковим54,758,663,664,0
Важко сказати16,817,414,617,9

А от із етатизмом залежність прямопропорційна – наступна таблиця демонструє, як в Україні справи з ним, а також із потенційним лібералізмом і потенційним нігілізмом, анархізмом та потенційним нігілістським антидержавним вибуховим матеріалом (котрий є – ні багато ні мало – відносно переважаючою орієнтацією у першої, орієнтований на вирішальний голос громадян, половини опитаних, а особливо ж у чверті виборців, котрі за вирішальне слово усього загалу):

 «На вашу думку, функції держави по регулюванню і організації вашого життя мають посилюватися чи послаблюватися?»

Усі бажаючіКого стосуєтьсяСпеціалістиДержуправлінці
Держава має навести у суспільстві порядок – чим більше контролю, тим краще33,934,838,148,1
Держави у нашому житті має бути поменше – дуже вже вона ускладнює наше життя25,929,825,420,9
Наша держава – паразит, ворожий людям, її мета – пограбувати нас і примусити безкоштовно працювати на олігархів40,235,436,531,0

Друге запитання, задане у опитуванні, було просте, і результати виявилися ще більш наочними: «Чи хотіли б Ви особисто брати участь у роботі громадських організацій та обговоренні суспільно важливих питань?»

Усі опитані
Так33,7
Ні66,3

Тобто суспільство поділилося чітко: 1/3 : 2/3, або 1:2.

Третина – потенційно активна і відкрита для засвоєння нормативів деліберації, а дві третини – ні. Окремо варто зазначити, що такі великі суспільні кластери тяжіють до середньостатистичних параметрів, і тому різниця у декілька відсотків тут – це велика відмінність.

І різниця між цими частинами суспільства проста та зрозуміла (див.додаток, питання 2). Існує думка, що громадська активність і обговорення суспільно важливих проблем – швидше прерогатива пенсіонерів. Але ні – опитування фіксує чітку і значну лінійну кореляцію на користь молоді, там бажають участі, громадянської активності та деліберації 37%, а серед тих, кому 50+ лише 29%. За типом населеного пункту особливої кореляції немає, проте мешканці райцентрів дещо потенційно активніші. Не спостерігається і гендерна різниця: перевага чоловіків – майже у межах похибки опитування, та і вона, либонь, спричинена тим, що жінок у старших вікових категоріях відчутно більше. Територіально найбільш потенційно активні мешканці Центру-Півночі і чомусь також і Донбасу, найменш – орієнтовані, як ми знаємо, на рішення фахівців – жителі Півдня-Сходу. Якщо брати матеріальний стан, то активна третина дещо благополучніша за пасивні 2/3, але питома вага самих бідних, можна сказати, нужденних, у обох виділених групах однакова – 22%.

Активна третина суспільства дещо більш тривожна – у грудні 2018 р. аж третина від цієї третини вважала ситуацію у країні катастрофічною та вибухонебезпечною (серед тих, хто не прагне громадянської активності та деліберації, таких було 30%, що теж, звісно, аномально); вона більш контрастно ставилася до тодішньої влади – трохи вища підтримка та трохи вище агресивне відторгнення, що природно – йдеться ж про активну третину. Тому вона відчутно більш революційна і, відповідно, менш поміркована і задоволена:

 «Який варіант розвитку ситуації в Україні ви вважаєте найбільш прийнятним?»

такні
Потрібна повна революційна зміна влади25,320,9
Потрібні докорінні зміни через швидкі і рішучі дії40,939,2
Потрібні серйозні зміни, але шляхом поступових дій26,931,7
Потрібні лише деякі зміни6,98,2

А ще вона помітно більш прогресистська:

«Як на вашу думку, що для України було б краще

такні
Країні потрібні рішучі зміни70,162,2
Нехай усе залишається як є, аби не гірше9,813,0
Краще повернути все назад, як було раніше11,313,6
Важко відповісти8,811,2

А її активність та небайдужість – це, в першу чергу, протестність: уразі фальсифікації президентських виборів збиралися особисто вийти на протести вдвічі більше тих, хто прагне участі у громадянській активності та деліберації:  41% порівняно із 21% серед решти 2/3 українських громадян!

Власне ціннісні орієнтації дають нам чітку картинку: підтримка обома виділеними цим питанням частинами суспільства більшості цінностей приблизно однакова, і навіть деяке переважання орієнтацій на рівність перед законом у активної третини і на безпеку у пасивних двох третин не є принциповим. Але у тих, хто схильний до публічної активності та обговорення, набагато вищий рівень орієнтацій на цінності патріотизму, свободи та прав людини, а у решти – на добробут та стабільність.

Активна частина суспільства помітно більш проєвропейська, більш демократична, але трохи менш проринкова. І патріотизм, і європейськість підтверджуються самоідентифікацією:  у активної частини вона трохи вища як із спільнотою незалежної України, так і європейською спільнотою. До того ж, активна третина більше за решту схильна до вибору історичного шляху своїх європейських сусідів (38% проти 32% у решти), і менше – до пошуку свого неповторного власного шляху (43% проти 48% у решти). Відповідно до притаманних їй більш виразних проєвропейських інтенцій, активна третина впевненіше обирає вступ до ЄС (70% проти 63% у пасивних 2/3 громадян) та НАТО (55% проти 46,5%).

Пасивні 2/3 авторитарніші: серед них кількість тих, хто виступає за подальше зосередження влади в руках президента як господаря країни, перевищує відсоток прихильників посилення ролі парламенту та багатопартійності у співвідношенні 36% до 30,5%; у пасивної третини картина протилежна: 31,5% до 35%. Пасивні 2/3 законослухняніші і правосвідоміші: серед них безумовне дотримання правових процедур обстоює 61% порівняно із 58% від числа активної третини наших співгромадян; серед останніх  набагато більше тих, котрі вірять в дієвість прямих дій та принципу «мета виправдовує засоби, зокрема, і порушення закону» – їх тут 28% проти 21% серед решти. Відповідною є і різниця у сприйнятті своєї держави: попри увесь патріотизм, етатистів-консерваторів  серед них менше (34,5% проти 39,5% серед решти 2/3), а лібералів, котрі за обмеження присутності держави у житті, і людей, ворожих до української держави як такої – трохи більше (27% :25% та 38% :35,5% відповідно).

Патріотизм знаходить прояв у іншому – непримиренності щодо Росії у війні на Донбасі. Мир через військову перемогу обстоюють 40% із активної меншості і 30% із пасивної більшості, а прихильники миру на умовах Росії, навпаки, співвідносилися у грудні 2018 р. як 13% до 18%.

Втім, як і найдемократичніша чверть, виділена на підставі першого запитання, активна третина, виділена на підставі другого, є активнішою на  обох своїх категоричних полюсах: тут більше і прихильників розвитку відносин із Росією (16% до 14% серед решти), і повного з ними розриву (34% проти 30% серед решти).

Нарешті, і у електоральному плані активна третина активніша: і ходить на вибори більше, і визначається із вибором упевненіше, і краще – на її думку – представлена політиками і політичними силами, і підтримує основні партії активніше – пасивні 2/3 інтенсивніше підтримують лише екс-регіоналів.

Розібравши відповіді на обидва цільових для теми нашого дослідження запитання опитування, перейдемо до аналізу їхнього взаємного співвідношення. Це дозволить прослідкувати кореляції між ними, оцінити стійкість  виявлених орієнтацій і розтягнути їх у багатокомпонентний спектр (що на професійному сленгу політтехнологів називається «гармошкою») .

Що показує перетин двох наших питань (див. додаток)?

По-перше, кореляція між відповідями є, і вона потужна. Серед тієї третини, котра прагне публічної активності та деліберації, більш ніж 2/3 (69%) є прихильниками вирішального впливу громадян (усіх чи лише зацікавлених) на владні рішення,  тоді як серед решти таких лише 23%. Або так: до складу цієї активної третини, що націлена на участь у ГО та обговоренні суспільно важливих тем, і тому цікавить нас як цільова група, увійшла майже ½ тих, хто підтримує вирішальний голос усіх громадян, 2/5 тих, хто орієнтований на вирішальне слово тих, кого стосується владне рішення, менше ¼ тих, хто покладається на рішення фахівців та експертів, та менше 1/5 тих, хто визнає вирішальне слово законодавців та державних менеджерів.

По-друге, спробуємо розгорнути спектр: від активного і більш послідовно відкритого до деліберації сегменту суспільства до найпасивнішого і найзакритішого, у %% до усіх респондентів. Ці полярні сегменти важитимуть 23,1% та 12,9% відповідно. Весь спектр:

23,1% наших співгромадян мають бажання брати участь у роботі ГО та обговоренні суспільно важливих проблем, і при цьому орієнтовані на вирішальну роль громадян (усіх чи причетних) в ухваленні владних рішень; це найперша цільова група для втілення деліберативних практик; вона несподівано велика – майже чверть українців!

10,6% – це ті, хто має бажання брати участь у публічному обговоренні суспільно важливих проблем, проте вважає, що вирішальний вплив на владні рішення мають чинити все ж таки фахівці та експерти (7,5%) чи держуправлінці (3,1%);

29,4% наших співгромадян не хочуть брати участь ні у ГО, ні у публічних обговореннях суспільно важливих питань, проте, взагалі кажучи, підтримують вирішальний вплив на рішення громадян – усіх (14%) чи тих, кого ті рішення стосуються (15,4%); цей суспільний кластер відкритий для прищеплення деліберації чи не краще, ніж попередній;

Нарешті, 36,9% опитаних для деліберації закриті; у тому числі 12,9% жорстко орієнтовані на неучасть у публічних обговорюваннях та на делегування рішень державі; інші 24%, які, за своєї пасивності і несхильності до обговорення суспільно важливих проблем, делегують рішення фахівцям та експертам, можливо, «м’якіші» – усе ж рішення для цих останніх можуть потребувати раціонального обґрунтування.

Отже, підсумкове загальне співвідношення по осі «відкритість/закритість до деліберації: відкриті/можливі/закриті» 23% – 40% (10,5% + 29,5%) – 37%. Вельми перспективно для України, особливо ж з огляду на молодість, прогресивність і активність авангардної майже чверті українців.

[1] Понад 40% українців готові терпіти матеріальні негаразди заради особистої свободи. Презентація результатів загальнонаціонального опитування, проведеного   Центром інформації про права людини і Фондом «Демократичні ініціативи» ім.Ілька Кучеріва за підтримки Програми розвитку ООН в Україні з 11 по 24 липня 2018 р. – Електронний ресурсhttps://interfax.com.ua/news/political/552159.html

Місце та функціїРік
1.Мерська кампанія у Києві. Повне керівництво, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, розгортання агітаційних мереж, робота з образом кандидата, робота з іміджем конкурентів, робота з комісіями, кандидатами, агітаторами;1999
2.Мерська кампанія Києва./Кличко/ Соціологічний та аналітичний супровід, видання та росповсюдження партійної газети;2006
3.Вибори до Київської міської ради. /Удар/ керівництво, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, розгортання агітаційних мереж, робота з комісіями, кандидатами, агітаторами, робота з іміджем конкурентів2015
Місце та функціїРік
1.Ведення мажоритарних кампанії по округам Києва і Житомира.1998
2.Національна кампанія партії «Наша Україна». Соціологія, аналітика.2002
3.Кампанія партії «Демократичний союз» по Харківській області2002
4.Мажоритарна кампанія у місті Могилів-Подільськ. Повне керівництво кампанією, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, розгортання агітаційних мереж, робота з образом кандидата, робота з іміджем конкурентів;2002
5.Парламентська кампанія НСНУ. Випуск партійної газети, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, робота з іміджем конкурентів, ведення агітаційної кампанії у Дніпропетровській області;2006
6.Парламентська кампанія БЮТ. Розгортання та підготовка партійних мереж до агітаційної роботи.2007
7.Мажоритарні кампанії у Львівській, Івано-Франківській, Луганській, Кіровоградській областях. Повне керівництво кампаніями, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, розгортання агітаційних мереж, робота з образом кандидата, робота з іміджем конкурентів;2012
8.Мажоритарні кампанії У Київській, Дніпропетровській та Донецькій областях. Повне керівництво кампаніями, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, розгортання агітаційних мереж, робота з образом кандидата, робота з іміджем конкурентів;2019
Місце та функціїРік
1.Кампанія Леоніда Кучми. Креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота зі ЗМІ та зовнішньою рекламою, робота з іміджем конкурентів;1999
2.Кампанія Віктора Януковича. Соціологічне забезпечення, контроль польової агітації, аналітика.2004
3.Президентська кампанія Юлії Тимошенко. Розгортання та підготовка партійних організацій до роботи у форматі виборчих штабів.2010
4.Президентська кампанія Петра Порошенко у місті Слов’янску Донецької області. Супровід кампанії, креатив, ідеологія, соціологія, аналітика, робота із ЗМІ;2019