Якщо відволіктися від приголомшливого успіху місцевих партій, які в більшості були групами підтримки діючих мерів обласних центрів або кандидатів у мери, й розглянути ці вибори як певний індикатор змін електоральних позицій загальнонаціональних політичних сил, то можна виявити цілий ряд доволі цікавих тенденцій.

По-перше, якби вибори до Верховної Ради відбулися зараз, то, як і на парламентських виборах 2019 року, прохідний бар’єр подолали би 5 політичних партій. Тільки цього разу замість «Голосу» ми б спостерігали відносно нову політичну силу «За майбутнє». Крім того, з’явилась ще одна політична сила, яка здатна претендувати на подолання 5% бар’єру – «Наш край». Електоральна географія країни в таком разі виглядала б наступним чином, виходячи з отриманих результатів на місцевих виборах.

По-друге, якщо порівнювати між собою результати політичних партій, кожна з яких уособлює різні сторони фундаментального протистояння української політики – Європейської Солідарності, Слуг Народу і Опозиційної платформи «За життя», то електоральна мапа України буде виглядати дещо інакше:

По-третє, в центрі країни, як це видно, домінують «Слуги Народу». Із заходу та Києва СН втрачає результат на користь Європейської солідарністі, яка повністю мобілізувала власну електоральну нішу. Зі Сходу та Півдня планомірна робота ОПЗЖ дозволяє відібрати їм електорат «слуг». Водночас стає очевидно, що ключовими містами для ЄС стають Львів та Київ, а ОПЗЖ має базові точки росту в Одесі й Харкові, в той час, як СН умовно домінує у Дніпрі та Сумах, Житомирі…

У той час, як «флангові сили» кристалізують та мобілізують свої електоральні ніші, електорат Слуги народу стрімко розпадається. Саме вони отримали найбільшу поразку від місцевих партій. Таким чином, місцеві проєкти забрали повноцінну перемогу «Слуг народу» в чотирьох областях, у «Європейської солідарності» — в двох, у «Опозиційної платформи «За життя», «За майбутнє», «Батьківщини» і «Нашого Краю» — по одній.

Костянтин Малеєв,
Голова агенції політичного консалтингу
«Перспектива»