(https://www.radiofrance.fr/franceculture/podcasts/cultures-monde/paris-la-puissance-par-l-union-8570299)
За участі: Ніколь Гнесотто, віце-президент Інституту Жака Делора, почесний професор Національної консерваторії мистецтв і ремесел, Аранча Гонсалес Лайя, декан Паризької школи міжнародних відносин при Sciences Po, колишній міністр закордонних справ, Іспанії.
Зробити Європу чутним голосом у протистоянні між Китаєм і Сполученими Штатами — таке європейське бачення, яке захищає Париж. Потрібно ще спромогтися переконати партнерів по Союзу, налаштованих на збереження відносин з американцями.
Бути союзником Сполучених Штатів, але не бути їх васалом… Еммануель Макрон кілька разів захищав це бачення Європи, ризикуючи розпалити суперечки, як-от під час його нещодавньої поїздки до Китаю в квітні 2023 року. Канцлер Німеччини фактично відповів йому, сказавши 9 травня перед Європейським парламентом, дещо, що відрізняється від позиції Макрона : «Сполучені Штати залишаються найважливішим союзником Європи». Проте Франція дотримується своєї позиції з початку будівництва Європи. Вона хоче зробити Союз геополітичною силою, яка діє відповідно до власних інтересів на військовому рівні, що, звісно, ризикує занепокоїти партнерів, дуже прив’язаних до НАТО, але також і на промисловому, технологічному, комерційному рівні, зокрема по відношенню до Пекіна.
Щойно прийшовши до влади, президент Макрон під час установчої промови в Сорбонні продемонстрував бажання продовжувати та активізувати зусилля Франції в цьому напрямку. У контексті, позначеному Brexit та ізоляціонізмом Дональда Трампа, його заклик зміцнити європейський суверенітет викликав певний ентузіазм. Криза COVID-19 нагадала нам про необхідність європейської автономії також у сфері охорони здоров’я. Але війна в Україні сьогодні показує, наскільки спільна оборонна політика Європи, яку підтримує Франція, залишається незавершеним проектом, а Вашингтон залишається на передовій, щоб захищати Київ.
За словами Ніколь Гнесотто, є дві константи щодо європейського бачення Франції: просування автономії, зокрема дипломатичної та військової, та ізоляція Франції в цій позиції. «Починаючи з генерала де Голля, ми у Франції вважаємо, що можемо бути як вірним союзником в Атлантичному альянсі, так і суверенною державою в цьому ж альянсі. Для наших партнерів важко зрозуміти те, що вони є союзниками та не залежать від американців, і Францію часто підозрюють у бажанні послабити НАТО, щоб зайняти місце американського лідерства».
Ніколь Гнесотто визнає помилки дипломатії Франції та Німеччини по відношенню до Росії, але вважає, що пропозиції щодо розвитку європейської оборони були доречними: «Це правда, що Франція та Німеччина помилялися щодо Путіна, з яким вони вважали, що зможуть налагодити стратегічний діалог до червня 2021 року. Навпаки, Польща також була введена в оману, відмовившись від будь-якої європейської оборони через страх перед тим, як американці покинуть Європу. Але тоді НАТО жодним чином не спроможне було забезпечити безпеку Європи.
Ніколь Гнесотто: Для Франції Європа має бути чимсь іншим, аніж першою економічною та фінансовою світовою потугою. Франція ніколи не приєднається до ідеї Європи без політичного виміру, без прагнення політичної Європи, що має свою думку стосовно світових справ, що має обумовлювати спільною зовнішньою та оборонною політикою.
Франція в цьому відношенні, починаючи з де Голля, завжди залишається на одинці та невірно зрозумілою. Цьому протистояла позиція британців, яку зараз, після Brexit, поділяють країни Північної та Східної Європи, що пов”язують європейську оборонну політику з США та НАТО. Те, що наші партнери не розуміють,так це те, що можна бути одночасно відданим атлантичним союзником, будучи при цьому автономними та зберігаючи свій суверенітет, що зробив де Голль в 1966, залишивши інтегровані військові структури НАТО. Як сказав міністр закордонних справ Гюбер Видрін (1997-2002), “ми — союзники, а не підлеглі”.
У випадку з Тайванем, плутаються дві речі: коли йдеться про захист демократії, Франція є безумовно з США, але ми — французи та загалом європейці — хочемо обміркувати, чи можливість війни нас втягне в фарватер США, що демонструють почасти провокативну політику у відношеннях з Китаєм (візит Ненсі Пелосі, а потім і делегації конгресменів до Тайваню в 2022).
Аранча Гонсалес Лайя. Бажання стратегічної автономії ЄС має спиратись не на один мотор — франко-німецький тандем, а на декілька, наприклад франко-іспанський, який, по-перше, може бути слушним для Європи в контексті проблеми кліматичних змін. По-друге, хоча сьогодні всі дивляться на схід Європи, але важливим залишається середземноморський регіон — південний кордон ЄС. Тут може бути кооперація Іспанії разом з Францією, Італією, Хорватією.