На мій погляд, щоб дати повнішу політичну оцінку вітанню, варто задати два питання: а яка політика представлена у вітанні і в «новорічній комунікації» Президента Зеленського і чому її підтримка потрібна йому саме тепер?
Перше, що привертає увагу – демонстрація втоми від державних ритуалів (почесна варта потрібна лише щоб пов’язати її з рутиною минулого, державний гімн не звучить).
Отже, розрив з минулим, все що було до перемоги Зе! на виборах – суцільне болото, негатив. Влада дивиться в майбутнє, яке належить дітям. У фокусі не поточні проблеми, а образ прекрасного прийдешнього.
Шлях до цього майбутнього лежить через віру в лідера, в його політику. Саме віру, бо раціональна дискусія, як показано в епізоді про кредитні ставки, заміняється зворушливою демонстрацією турботи про «несмышленышей».
Не названо і не схвалено жодного прикладу об’єднання громадян України. Говорилося про професійних супергероїв – військових і медиків. Але от про волонтерів, про підтримку благодійників, про зусилля місцевого самоврядування, громад, яким довелося компенсувати брак усього в лікарнях – жодного слова. До речі, словосполучення «громадяни України» теж не вживалося, натомість були незрозумілі «громадяни з Криму і Донбасу». Чиї громадяни? Не уточнено.
Отже, немає ритуалу, немає громадянських чеснот і громадянського суспільства, немає нічого з того, що створює тканину суспільства. «Ми» неподільно втілене у Президенті Зеленському, на нього вся надія і відповідальність за дітей. А відтак критика цього «ми» – це «кидання бруду на вентилятор». В ланцюжку інтерв’ю (від Hard Talk до Фокусу) думка ще більше конкретизується – критика і її поширення мають на меті гальмування реформ. Це задум кримінальних злочинців, зокрема найголовнішого з них. Але «всі» («ми») розкрили його підступність і чекають на його посадку.
Звичайно, це виклад ідеології. Привітання, як і всі відео звернення Зеленського, складають своєрідний «краткий курс». Глядачам цілеспрямовано доносяться прості постулати, що все пояснюють. Але їхня перевірка фактами і дискусія навколо них не допускається. Тому Президенту не потрібні ЗМІ.
Гарантією неможливості перевірки є розділення людей. Атомізованими людьми, масою, дуже легко маніпулювати. А сучасні медіа дають для цього практично необмежені можливості. Тому у комунікації відтворюються старі розділення (заперечення опозиції, російська мова у вітанні) і формуються нові. На це спрямовані вітання кожній окремій області. Іншими словами, Президент Зеленський підкреслює, що загальнонаціонального порядку денного немає, а є набір локальних порядків: те що зрозуміле в Черкасах, не зрозуміють у Полтаві. І якщо щось буде відбуватися у Києві, наприклад, протести проти влади, то це не стосується Львова чи Одеси.
«Ми» виникає лише навколо Президента Зеленського. Його перемога на виборах не подія, що відбулася і минула, а переломний момент історії, втілення у Володимирі Олександровичу єдиної і неподільної волі народу. Цій волі скорилися парламент і виконавча влада, які мають стати ( і вже великою мірою стали) підрозділами Офісу Президента.
Лишився наступний крок – пряме звернення до народу за підтримкою. На референдумі народний лідер (якщо не подобається англійське, є ще німецьке слово) пропонує, народ гаряче підтримує і його воля стає законом. Але є одне «але». У Президента має з’явитись можливість внесення змін до Конституції і законодавства через референдум, без парламенту. Звичайно, це Луї Наполеон. Але й у нас у 2000 році це пробували зробити. Але тоді Конституційний Суд таку плебісцитарну тиранію зупинив. Значить, потрібен підконтрольний Конституційний Суд. Який не буде доскіпуватись до майбутнього закону про референдум і не буде «гальмувати реформи». Як його створити? Під гаслами боротьби з корупцією заблокувати його роботу, а потім сформувати лояльний склад. А ті, хто захищають верховенство права і розподіл влад – це слуги корупції. І все ясно.
Як автор сам оцінює здатність Зеленського реалізувати такий сценарій? Шанси є. Найголовніше проблема – у нього немає організації, він не вміє мобілізувати своїх прихильників до колективної дії. Одна справа в кабінці поставити позначку в бюлетені, інша – вийти на вулицю, щоб переважити протести опонентів. Але тут можуть запропонувати підтримку олігархи і їхня медійна машина. Днями побачимо як на ТБ будуть показувати події навколо КСУ.
Але у будь якому випадку Зеленський прокладає шлях для інших, потужніших. І на цей сценарій працюють ті, хто хоче поза всяким правом підірвати «корупційне болото». Колись такі мрії були популярні і в Російській імперії, і в Німеччині. Підірвали. Але з воронки від вибуху може вилізти таке, про що не хочеться навіть думати.