Автор може похвалитися тим, що вже понад року доводить, що щось подібне мало відбутись. А тепер коротко для тих, хто «проморгав» Америку. Ось два фактори, які визначають і в найближчій історичній перспективі будуть визначати політичну турбулентність в усьому світі.

Фактор перший

Сто років весь світовий устрій формувався ключовим протиборством. Це протиборство — між лівими (комуністи, соціалісти) і правими (капіталісти). В геополітиці це протиборство проявлялось у протистоянні соціалістичного табору країнам Заходу, або ж — комуністичного СРСР капіталістичним США. Після теж для багатьох неочікуваного розпаду СРСР це протиборство перейшло у протистояння імперської Росії, яка об’явила себе спадкоємницею СРСР з капіталістичною Америкою.

За десятки років протистояння класичний геополітичний розподіл соціалізм-комунізм затерся вщент. Сторіччя боротьби за права експлуатованих і обездолених призвело до парадокса. В країнах, де правив капітал, ці експлуатовані отримали незрівнянно вищу якість життя, ніж їх класові брати в країнах соціалізму. Ідеї світового комунізму і його первинного етапу народного соціалізму виявилися невдалим кровавим експериментом. Країни капіталізму, що переміг, перейшли на новий рівень — постіндустріального інформаційного суспільства. Тоді як адепти соціальної справедливості, що програли, з більшим чи меншим успіхом намагаються подолати вікову відсталість і борсаються в нетрях суспільства індустріального.

Але на ниві світового комунізму зросли й ефективні паростки. Так Китай своєчасно зрозумівши тенденції світового розвитку, зробив усе по-китайськи. Він посилив комуністичну риторику, а на противагу перейшов на рейки капіталістичного розвитку. В китайському суспільстві виграли усі. Пролетарі під комуністичними гаслами поступово почали долучатись до капіталістичних стандартів життя, а компартійна номенклатура отримала гарантії збереження влади.

Дуже швидко, але тихо і без зайвих галасливих заяв цей капіталістичний монстр в червоній комуністичній обгортці став другою економікою світу і почав серйозно тиснути на економічні інтереси США.

Брежнєвський СРСР теж був другою економікою світу, але для США він був лише військовим супротивником. Китай набагато поліфонічний супротивник. Він не ставить військову міць на перше місце, йому вона потрібна для забезпечення власних економічних інтересів. Китай претендує на зовсім іншу гегемонію. Він поставив собі за мету стати світовою фабрикою і забезпечити собі збутову гегемонію, перетворивши старий капіталістичний світ в таке собі інженерно-конструкторські бюро для потреб свого виробництва. Всі інші країни мають стати покупцями продукції виробництва Піднебесної. Отже, фабрика для Китаю головне, а армія — це лише підтримка порядку на внутрішній території та охорона її інтересів за її межами.

Саме тому американське суспільство в авральному порядку перелаштовується на нового супротивника. Звідси і Трамп, і його позасистемність, і, зрештою, штурм Капітолію… Чому «перезаточка» іде саме в таких формах? А це зумовлено другим фактором.

Другий фактор

Специфіка історичного протистояння полягала в тому, що СРСР, а потім і Росія для успішного протиборства формували ідеологічну квазінацію. Спочатку це були міфічні пролетарі з тілами бодібілдерів і кувалдами в руках. Потім це була нова суспільна формація «радянський народ», який складався з охайно вдягненого робітника за верстатом, інженера із штангенциркулем і дівчини у халаті з пробіркою. Можливі варіанти космонавта в шоломі, військовий у касці і колгоспник із колоском. Тепер це росіяни, які складаються із мудрого Путіна, чукчі з оленем і Кадирова з автоматом. І все це на фоні православного храму. Всьому цьому соціалістично-комуністичному «діснейленду» США мала щось протиставити. І Америка разом із заходом на противагу поставила демократичні цінності і народжену ними політичну коректність.

Маятник дійшов до крайньої межі, мешканцям «совка» і «постсовка» показували, що є універсальні цінності і універсальні права, які урівнюють в «ідеальному капіталістичному суспільстві» усіх. Ліберальна держава США, світогляд якої апріорі побудований на рівності можливостей, демонструвала супротивнику, що їх світогляд — це справедливість. Питання про те, що рівність і справедливість — це протилежні поняття, і що справедливість це і є виправдана нерівність, нікого особливо не цікавило. Навіть тепер на пострадянських теренах рівність та справедливість сприймаються як синоніми.

Поки радянсько-російська загроза була актуальною американське суспільство, як і європейська спільнота, сприймало «свято толерантності», як плату за безпеку. Але усвідомлення того, що Росія зараз — це не СРСР колись, що це не наддержава, а країна другого десятку із сировиною економікою і непомірними імперськими амбіціями, призвели до швидкого повернення до егоїстичних цінностей.

Пік політкоректності у світі припав на момент обрання Барака Обами Президентом США. Потім світом почала ширитися повзуча позасистемна революція. Коли політиків і політичні партії почали міняти на такі, що не входили до звичного істеблішменту. І дуже схоже, що цей процес тільки починається.

Це «совок» можна було звабити різнобарв’ям прав і свобод, на китайців це не діє. Китай — це недисперсне суспільство, особистість в ньому сильно розчинена, а «розчиненій особистості» права і цінності не дуже потрібні. Альтернативою суспільству «розчинених особистостей» є лише суспільство егоїстів.

Саме тому все, що зараз у світі відбувається є зміною геополітичної парадигми. Протиборство соціалізм — капіталізм (ліві — праві) змінюється на конкуренцію суспільства «розчинених індивідів» та суспільства індивідуалістів-егоїстів. Сторіччя «Росія vs. Америка» скінчилось, починається сторіччя «Америка vs/ Китай».

Через цю зміну все й вийшло на поверхню у майже фарсовій формі. Коли гіпертрофовано-індивідуалізовані персонажі з рогами, хутром і всілякою іншою яскравою атрибутикою взяли штурмом будівлю Конгресу США — таку собі твердиню політкоректних цінностей. Однак дуже скоро може виявитись, що у світовій історії ця подія стане в один ряд з такими ж «безглуздими» подіями, як бостонське чаювання чи взяття Бастилії.

Все тільки починається, але починається прогнозовано. Політичні сили, їх лідери мають змінитись: Вони мають стати позасистемними відносно попередньої парадигми, що автоматично зробить їх частиною нової системи для новітнього протистояння. Інакше політики можуть стати подібними до нафталінового Путіна. Людини, яка намагається вести себе як лідер наддержави, при тому, що він, насправді, є лише господарем бензоколонки з бомбами. Доречі, які він дуже швидко змушений буде віддати під тягарем непереборних обставин…

В нинішніх умовах Росія перетворилась у щось, що всім заважає і плутається під ногами. Її проблема в тому, що вона непотрібна основним учасникам нового геополітичного протистояння. Тому можна лише гадати, хто остаточно прибере її з історичного поля, США чи Китай?

А що ж ми, українці? Ми — маленькі, небагаті та корумповані. Але в жорсткій дилемі «Бути переможеними разом з Росією чи бути серед її переможців?» ми однозначно обрали сторону переможців. Тому маємо шанс…

Дмитро Фіщенко