Цьогорічне святкування 1 травня супроводжувалось велелюдними протестами лівих проти пенсійної реформи.  У вирі карнавальної  атмосфери революційної романтики  траплялись як кумедні епізоди на кшталт маршу строєм із протиурядовою піснею на мотив Белла чао десятка немолодих чоловіків крізь дитячий майданчик, так і трагічні — спалення нещодавно збудованого готелю на площі Нації.  Не дивлячись на періодичні маніфестації, організовані профспілками,  лівиця виявляється нездатною подолати свої розбіжності перед загрозою зростання популярності крайньо-правого Національного Oб”єднання. Така ж ситуація спостерігається і в таборі правої Ріспубліканської партії, що загалом ставить під питання існування традиційного “республіканського фронту” проти крайньо-правих. Про цю небезпеку застерігає відома політична оглядачка Франсуаз Фресос. 

 Непростиме  засліплення у протистоянні  Національному об’єднанню.

Франсуаз Фресос. ( Le Monde , 01.05.2023)

(Françoise Fressoz« Face au Rassemblement national, l’impardonnable aveuglement » , 

https://www.lemonde.fr/politique/article/2023/05/01/les-partis-de-l-arc-republicain-semblent-oublier-que-marine-le-pen-est-en-train-de-se-nourrir-des-effets-du-climat-deletere-dans-lequel-evolue-le-pays_6171684_823448.html)

Вони стали глухими чи сліпими?  Збиває з пантелику те, як діють партії так званої «республіканської запруди [проти крайньо-правих] », ніби Марін Ле Пен не існує, ніби її рух Національне об’єднання (RN) не перетворюється в буденне явище, ніби  не прогресує число симпатиків голосувати в його підтримку. Зайняті безжальною війною між собою, вони, здається, забувають, що донька Жана-Марі Ле Пена живиться наслідками згубного клімату, в якому країна розвивалася протягом року. Оскільки ніхто не цікавиться нею, то саме вона збирає плоди , не докладаючи особливих зусиль. Їй достатньо регулярно вказувати на панівний безлад та робити з себе співця «соціального миру», як це вона знову зробила в понеділок 1 травня, взявши участь   у святі нації в Гаврі (Приморська Сена), в той час як профспілки здійснювали чергову демонстрацію сили,  ретельно утримуючись від неї подалі. 

Нещодавнє дослідження, проведене аналітичним центром Terra Nova – « Національне об’єднання у Національній асамблеї: позірне линяння» – може заспокоїти найбільш стурбованих. Незважаючи на намагання Марін Ле Пен протягом минулого року зробити 88 депутатів своєї фракції добропристойними, вписатися в норми інституцій і спробувати визнати Національне об’єднання нормальною партією, тобто позбутися «реакційної спадщини Шарля Морраса, режиму Віші та колонізалізму», санітарний кордон стосовно неї діє й досі.  Фракція застосовувала численні маневрування з підходами, наприклад, прийняттям на свій рахунок  законопроектів  відмінних політичних настанов, голосуванням  правки правиці або навіть підтримкою вотуму недовіри уряду, внесеного до розгляду [крайньо-лівим] Новим народним екологічним і соціальним союзом (Nupes). Марно, республіканська пильність  мала місце і ніхто не був спійманий на зухвалій провині укладання пакту з Марін Ле Пен. 

Стерилізована зовнішність.

Залишається фактом те, що загальний клімат їй сприяє і ніхто не бажає брати на себе жодної відповідальності за такий стан речей, намагаючись звинувачувати в цьому іншого. Ліві, як і профспілки, звинувачують Еммануеля Макрона та уряд у тому, що вони штовхають її догори шляхом проведення пенсійної реформи, що  значно впливає на сильний нижчий середній клас.  Уряд відповідає, вказуючи на «небезпечну» гру Бунтівної Франції, розпочату систематичним підривом інституцій П’ятої Республіки. Правда полягає в тому, що Марін Ле Пен живиться двома джерелами: з одного боку, вона вказує на соціальну «жорстокість» уряду; з іншого боку, вона повстає проти ризиків хаосу, намагаючись втілити партію порядку, обіцяючи у разі її обрання “розбір польотів” Конституційної ради, щоб спробувати нав’язати шляхом референдуму національну зверхність, яка є основою її проекту. 

Ховаючись за стерилізованою зовнішністю,  президент парламентської фракції Національного об’єднання не відмовилася від жодних з його основ. Боротьба з імміграцією та ісламом, захист національних переваг і французької ідентичності, сприяння політиці народжуваності для  протистояння «міграційному поглинанню»  є визначальними для позиції депутатів, яких вона привела до Національних зборів, як зазначають Тьєррі Пеш і Анналівія Лакост, автори дослідження Terra Nova. Вочевидь, європейський шлях офіційно більше не оскаржується, оскільки Національне об’єднання відмовилося від виходу з євро, але він «обмежений та підірваний зсередини іншими популістськими силами на континенті (Угорщина, Польща тощо)». Напроти,  в процесі повної реорганізації  республіканський табір все ще шукає свої орієнтації. Поки він її не знайде, послідовність позиції Марін Ле Пен матиме перевагу. 

Результати виборів 2022 року можна сприймати як загострення напруженості, породженої політичною рекомпозицією, розпочатою п’ятьма роками раніше Еммануелем Макроном. З моменту свого переобрання президент Республіки намагався  насильно консолідувати та розширити ліберальний та європейський центристський блок, достатньо сильний, щоб протистояти націоналістичному імпульсу, втіленому Марін Ле Пен. Лівиця та правиця протистоять цьому  наскільки можуть, спонукані неможливістю участі Еммануеля Макрона  в президентських виборах 2027 року  та з огляду на ідею про те, що його партія «Відродження» не  зможе чинити спротиву цьому. Відсутність абсолютної більшості в Національних зборах загострює напругу, оскільки ніхто з претендентів  не має впевненості в тому, що має кошти для своїх амбіцій. 

Ніякого перемир’я очікувати не доводиться

 На лівому фланзі мета Жана-Люка Меланшона — підірвати центристський блок, щоб залишити поле відкритим для прямої конфронтації між ручним Новим народним екологічним і соціальним союзом та RN — не відповідає реальності: Бунтівна Франція не домінувала в соціальному русі, народженому протестами проти пенсійної реформи, які від початку до кінця контролювалися профспілками. Крім того, з’явився конкурент в особі Франсуа Руффана, який протягом наступних кількох місяців намагатиметься побудувати більш класичний і менш радикальний союз лівих сил. До того ж потрібно, щоб Соціалістична партія, підірвана глибокою внутрішньою напругою, до того часу не розкололась. 

На правому фланзі, бажання очільника регіону Овернь-Рона-Альпи Лорана Вокієза (партія Республіканців)  втілити у 2027 році право на відвоювання влади правицею  стикається з проблемою  його зникнення з національної сцени та нездатністю фракції Республіканців відстоювати чітку лінію в Національних зборах. Після протестів проти пенсійної реформи поганий стан трьох таборів – більшості, лівих та правих – не віщує жодного перемир’я, оскільки всі борються за своє виживання. 

Таким чином, у контексті великого соціального озлоблення республіканський табір опиняється в смертельній пастці розколу та блокування. У короткостроковій перспективі жоден політичний гравець, схоже, не змінить ситуацію, як свідчить реалізований з перебоями порядок денний «ста днів», який мав би оновити новий п’ятирічний термін Еммануеля Макрона. Безсилля поєдналося зі сліпотою.