Франсуаз Фрессос ( «Le Monde» 16-01-2024)

(https://www.lemonde.fr/idees/article/2024/01/16/en-une-week-le-macronisme-s-est-mue-en-un-sarko-macronisme_6211037_3232. html)

Революція вимірюється створеною ударною хвилею. Та, яку спровокував Еммануель Макрон, призначивши Габріеля Атталя (34 роки), наймолодшого прем’єр-міністра П’ятої республіки, на посаду Матіньйон, а потім визначивши обмежену групу політичних міністрів, відповідальних за керівництво кампанією на виборах до Європарламенту в червні 2024, включає кілька  хвильок: від лівих  через центр аж до крайніх правих —  жоден з елементів політичного спектру не залишився неушкодженим.

Марін Ле Пен і Жордан Барделла вважали за потрібне дати велике спільне інтерв’ю Недільньній газеті (Journal du Dimanche, 14-01-2024), для засвідчення відсутності всякого страху та та  демонстрації міцності політичної пари, створеної два роки тому. Соціал-демократ Рафаель Глюксман примножив виступи у масмедіа зі зверненням до виборців лівого центру, дестабілізованих ще більш правою орієнтацією нового уряду. Струшені в двадцятий раз республіканці оніміли від розгубленості як і пропрезидентська парламентська більшість в очікуванні наступних кроків для того, щоб визначити, чи то є остаточна відмова від  початкового макронізму, чи-то  він увійшов в етап прискореної видозміни.

Залишається фактом, що за тиждень макронізм перетворився на саркозі-макронізм. Не лише тому, що Рашіда Даті, одна з ікон президентства Ніколя Саркозі (2007-2012), отримала контраверсійне запрошення до уряду, але тому, що сама позиція глави держави та його нового прем’єр-міністра нагадує завойовницький саркозізм 2007 року.

Спосіб, у який Габріель Атталь скеровує свій вступ на посаду, є точною копією методу Саркозі: для кожного задекларованого пріоритету – безпеки, школи, здоров’я тощо – поїздка  в той чи інший регіон  для засвідчення свого співчуття та готовності  слухати. Завжди з  серйозним виразом обличчя, з  використанням простих слів, далеких від  технократичного  словника, вживаного урядом експертів, який колись так полюбляв Президент Республіки.

Також симптоматично те, що термін «регенерація», обраний Еммануелем Макроном   для своїх  побажань французам,  відсилає до виразу «нове відродження», який сам Ніколя Саркозі запозичив у Жоржа Помпіду для своєї промови, виголошеній 14 січня 2007 року.

Відвоювання прихильності середніх класів 

Той, хто мав намір перемогти на президентських виборах 2007, за три місяця до  них наполягав на «любові до Франції» та «гордості бути французом», обіцяв відновлення «школи авторитету та поваги», переймався кризою республіканської  моделі врядування, яку він кваліфікував перш за все як кризу «моральну», зобов’язувався ввести «обов’язкову шестимісячну цивільну службу», представляв себе як майбутнього «президента Франції, який відновить центральне місце робітника в суспільстві».

Будь-яка аналогія з поточною ситуацією під гаслами  повної зайнятості, “громадянського переозброєння’’ та вихваляння французької гордості не випадкова. Після того як Еммануель Макрон повірив, що зможе почати з чистотго листа, поставивши  правих та лівих перед лицем  їхньої обопільної нездатності забезпечення тріумфу відкритого прогресизму, йому довелося зіткнутися з фактами: йому не вдалося зупинити підйом Національного Об’єднання (НО), [керованого спочатку Марін Ле Пен, а зараз Жорданом Барделла], так що він мав запозичити деякі уроки в останнього діяча, хто зміг скоротити електорат НО протягом короткого періоду у 2007 році,  а саме Ніколя Саркозі.  Це запозичення коштувало йому не та багато, бо діалог з  колишнім президентом ніколи не припинявся.

Промова 14 січня 2007 прозвучала менше ніж через два роки після референдуму 2005 року, який ознаменувався відмовою від Європейського конституційного договору. Треба було примирити Францію «так» і «ні», дати гарантії заможному електорату і водночас повернути надію широким масам,  які вже були на межі суцільного збідніння.

Відвоювання середнього класу, про яке говорить сьогодні Габріель Атталь як свій  пріоритет, вже представлялось як центральне, супроводжуване прагненням більшої відкритості до світської і республіканської лівиці. «Я не хочу нерухомої Франції. Я хочу інновацій, творчості, боротьби з несправедливістю», – проголосив Ніколя Саркозі, критикуючи “інших лівих’’ з їх закликами до «каяття», які призводять «до комунітаризму та  племінних законів».

Капітал  популярності

З огляду на поточні проблеми корисно зрозуміти подальший провал Ніколя Саркозі після поштовху, який він зумів створити у 2007 році. Тоді під тиском Саркозі Жан-Марі Ле Пен [очільник НО] втратив мільйон голосів порівняно з результатом 2002 року. Через п’ять років його донька Марін Ле Пен отримала два з половиною мільйони і відтоді продовжує покращувати свій результат.

В 2007 виникло гасло: «працюй більше, щоб заробити більше», яке швидко було зреалізовано завдяки звільненню від податків понаднормової роботи. Однак криза 2008 року завадила зростанню та перервала перспективи покращення купівельної спроможності населення. З 2010 року в політиці Саркозі питання безпеки та ідентичності взяли верх, що було дуже поганим розрахунком, оскільки в цих двох питаннях перевага була у Марін Ле Пен. Тринадцять років потому умови ухвалення тексту про імміграцію [що спричинився до сьогоднішньої урядової кризи] є ще одним доказом цього.

Капітал популярності, накопичений на сьогодні Габріелем Атталем для спроби нового злету,  був отриманий під час його короткої роботи в Міністерстві національної освіти. Він зміг зрозуміти суспільні очікування та окреслити початок відповіді, вже наміченої п’ятьма роками раніше  Жаном-Мішелем Бланкером [міністром освіти 2017-2022]: заборона конфесійного мусульманського одягу в школі, проголошене бажання «підвищити рівень» викладання, спричинитися до «шоку знань» і переоцінити професію вчителя.

Ця тема стосується не лише дванадцяти мільйонів студентів у країні. Це стосується їхніх батьків, бабусь і дідусів, стурбованих супутнім занепадом і викликаним цим почуттям втрати соціального статусу. Відновлення республіканської школи стало маркером останнього п’ятирічного терміну Еммануеля Макрона, його рятівним кругом. Жоден хибний крок не буде прощений.

Рік, коли Депардьє впав з п’єдесталу

(AFP, 26-12-2023)

Символ сексуального насильства та найгрубішого образу самця для одних, національна гордість для інших, Жерар Депардьє, який у середу святкує своє 75-річчя, втратив ауру недоторканної ікони. Незважаючи на звинувачення у зґвалтуванні після скарги від двадцятилітньої актриси Шарлотти Арно у 2020 році, актор ще донедавна збільшував кількість зйомок із притаманним йому еклектизмом («Втрачені ілюзії», «Будинок для престарілих», «Зелені віконниці», «Мегре»).

Він зберіг статус священного монстра французького кінематографа, бо їх вже залишилось небагато. Ален Делон, який сіє чвари в суспільстві з приводу своїх реакційних позицій, покинув знімальні майданчики  як і Бріжит Бардо, яка прославилась своїми виступами проти ісламу. Лише 80-річна Катрін Деньов, яка у 2018 році підписала широко обговорювану заяву про «свободу турбувати» жінок, продовжує гастролювати та славитися. Останнім часом зірка утримувалась від коментарів на адресу  Депардьє, афіші з яким  ділила десятки разів.

Крім феміністичних кіл, Депардьє користувався певною поблажливістю в народі. Його крикливий, охоче епатажний темперамент давно викликав симпатії публіки та професійних кіл. Його заяви про зґвалтування, в яких він нібито брав участь у молодості, коштували йому американської кар’єри на початку 1990-х, але мали незначний резонанс у Франції.

Коли така популярна акторка, як Софі Марсо, назвала його «хижаком» у 2015 році за його поведінку на знімальному майданчику, її слова прозвучали в  пустоту. Сьоме мистецтво воліло вихваляти актора за більш ніж 200 фільмів в кіно і на телебаченні, за інстинктивну акторську гру , за репутацію трудоголіка, який інтерпретував великих героїв національної літератури, від Сірано де Брежерака до Жана Вальжана з «Знедолених», не кажучи про образ Обелікса.

Призупинена кар’єра

Але в кінці 2023 року клоун Депардьє, який зміг помочитися в салоні літака в 2011 році [або хизуватися своїм російським паспортом, граючи блазня при відвіданнях Грозного], більше не смішить людей. Він призупинив свою кар’єру і тепер він є найбільш суперечливим актором в країні.

Зміна ситуації зазнала прискорення менш ніж за місяць, після появи в тележурналі Додаток до розслідування відео, на яких він робив численні нецензурні висловлювання на адресу жінок, а також маленької дівчинки. Це відео викликає огиду. Депардьє позбавляють Національного ордену Квебеку, він втрачає звання почесного громадянина бельгійської комуни, його воскову фігуру вивозять із музею воскових фігур Гревен… Деякі діячі кіно публічно відвертаються від нього, як-от актриса Анук Ґрінберг.

Табір прихильників Депардьє мобілізується: його сім’я, включаючи його доньку, актрису Жюлі Депардьє, засуджує «інтриги», його колишня партнерка Керол Буке захищає «іноді на межі пристойного гумор» людини, яка «нездатна завдавати шкоди жінкам’’.

Близько шістдесяти знаних діячів культури засудили «лінчування» актора  в колонці часопису Le Figaro у вівторок, включаючи режисера Бертрана Блієра, актрис Наталі Байє та Шарлотту Ремплінг, акторів Жака Вебера, П’єра Рішара та Жерара Дармона, музикантів Роберто Аланья, Карлу Бруні [дружину Ніколя Саркозі], Аріель Домбаль [дружину Бернара Анрі Леві] і Жака Дютронка.

«Я вважаю, що це дуже сміливо з боку підписантів», — відреагував актор, з яким зв’язався RTL, додавши, що він не був ініціатором цього, а просто дозволив його авторам опублікувати  їх звернення.

Уродженець Шатору (Châteauroux), центральна Франція, має суперечливу історію відносин зі своєю батьківщиною, оскільки наприкінці 2012 року він оголосив про відмову від свого паспорта на знак протесту проти оподаткування найбагатших і вибрав податкове вигнання у Бельгії. Шанувальник найбільш авторитарних лідерів, він також отримав російське громадянство.

На судовому рівні, окрім звинувачення у зґвалтуванні, Депардьє, який відкидає звинувачення, є мішенню скарги стосовно сексуального насильства, поданої актрисою Елен Даррас за фактами, встановленими апріорі, а також іншої скарги в Іспанії журналістки Рут База, яка звинувачує його в зґвалтуванні в 1995 році.

Його прихильники роблять захист Жерара Депардьє символом боротьби за презумпцію невинуватості. «Можна когось звинуватити, можливо були жертви, але існує і презумпція невинуватості», — підкреслив Еммануель Макрон. «Я просто хочу, щоб Жерар Депардьє міг захищати свої права, як усі інші громадяни і продовжував працювати та творити», – додав він.

Погляд Плантю

Новопризначений прем’єр-міністр: Замало жінок в уряді!

Президент Макрон, тримаючи в руках список урядовців : Не страшно! Треба  б зв’язатись з Депардьє…