Вікна Парижу — 17.
Поразка РФ як стратегічна мета військової допомоги Україні, окреслена під час травневого 2022 року візиту до Києва Ллойда Остіна та Ентоні Блінкена, що згодом буде замінена стратегією Джейка Силливана “повільно вареної жаби’’ з її слоганом “No, No, No, Yes’’ (за висловом часопису New Yorker 16-10-2023), щоб трансформуватись після листопадової 2023 року зустрічі Байдена та Сі з “підтримуємо Україну скільки буде необхідно’’ в “підтримуємо Україну скільки буде можливо’’, була актуалізована Еммануелем Макроном на брифінгу по результатах лютневої паризької конференції на підтримку України, що спричинило вир пристрастей у французьких медіа. Відразу створюваний ними образ “ізоляції французького президента ’’ як всередині країни, так і за кордоном (перш за все в Німеччині), що віддзеркалили паркани у вигляді графіті “Вмирати за Україну? Ні, дяка.’’, згодом почав руйнуватись з поступовим оформленням позиції, що застерігала від обмеження Європи (в стратегічному плані) Німеччиною, наголошуючи на відповідальності Франції як єдиної європейської ядерної держави-нації за долю Європи. Таким чином в публічний простір повернувся термін післявоєнної Франції “мюнхенці’’ по відношенню до прихильників славнозвісного (mutatis mutandis) “Mourir pour Dantzig (вмирати за Україну)?’’. Після певних вагань Еммануеля Макрона протягом 2022-2023, сьогодні в Європі відбувається нова “зміна часів’’ поряд з німецькою «Zeitenwende», задекларованою канцлером Шольцем 2022 року — «Zeitenwende» по-французьки.
[Тексти подані з невеликими скороченнями та коментарями]
Олаф Шольц — “канцлер миру’’, що дратує Емануеля Макрона
Ізабель Лассер (Le Figaro 08-03-2024)
Війна в Україні та можливе відмежування США спричинились до вибуху франко-німецького двигуна [ЄС]. Париж і Берлін завжди сперечалися з усіх питань, будь то економіка, оборона чи ядерна енергетика. Восени 2022 року розбіжності між двома столицями призвели навіть до скасування франко-німецького саміту. Але компроміси між цими двома неприродними, але важливими союзниками в європейському будівництві до того часу дозволяли долати кризи та рухатися вперед пліч-о-пліч, навіть зі спотиканнями. Сьогодні труднощі української армії на фронті, після двох років війни, ставлять під сумнів очевидну єдність, яка існувала між Францією та Німеччиною в цьому питанні. Наприкінці конференції на підтримку України, організованої в Єлисейському палаці 26 лютого, Еммануель Макрон жорстоко атакував канцлера Німеччини, засуджуючи його зволікання з початку війни та висміюючи його пропозицію з надсиланням Україні виключно шоломів та спальників на початку конфлікту.
«Сьогодні поточний момент і слова Макрона змушують скинути маски», — резюмує українське дипломатичне джерело. А за масками міміка вже не одна й та сама. Олаф Шольц і Еммануель Макрон ніколи не любили один одного, вони занадто різні. Між суворим протестантом із традиційних німецьких лівих, вихованим на пацифістській традиції Німеччини, та латинським і спонтанним руйнівником, командувачем армії єдиної ядерної держави в Європейському Союзі, спільна мова рідкість. Але оскільки Олаф Шольц категорично відкинув пропозицію Франції посилити підтримку України та не виключати відправлення одного дня солдатів до України, Парижу стає все важче приховувати своє роздратування. Як і Джо Байдена, нагадують в Єлисейському палаці, канцлера Німеччини за два дні до конференції телефоном про наміри Франції попередив Еммануель Макрон. «Учасники конференції приїхали до Парижа, усвідомлюючи причину», — каже дипломатичне джерело.
Стратегічні культури-антиподи.
По суті, Париж критикує Берлін за його нездатність досить швидко адаптуватися до глибоких змін, що впливають на глобальний геополітичний порядок. Але нова відкрита криза між двома столицями не лише розкриває лицемірство та крихкість цього альянсу, який за Рейном завжди відмовлялися називати [франко-німецькою] парою. Це показує, наскільки стратегічні культури двох стовпів Європейського Союзу є полярними протилежностями. Ядерна держава з постійним членством в Раді Безпеки, колишня колоніальна імперія, Франція завжди вважала своїм хребтом свої збройні сили, які вона посилає воювати за кордон, коли вважає це за потрібне. Ця особлива позиція забезпечує їй глобальне та стратегічне бачення світу та подій. На континенті вона поділяє цю специфіку зі Сполученим Королівством.
Німеччина є полярною протилежністю. Економічна держава, зосереджена на своїх внутрішніх політичних інтересах, яка будувалася на пацифізмі та антиядерній боротьбі, завжди тримала свою армію якомога далі від полів війни та бойових ситуацій. У Парижі ми розуміємо сумніви та вагання канцелярії. «Німеччина повинна винайти модель, яка була б здатна обійтись без російського експорту, захисту Сполучених Штатів і яка б дистанціювалась від Китаю. Німці перебувають у фазі самоаналізу та величезної невпевненості в собі. Враховуючи глибину викликів, ми повинні їх підтримувати», – визнає дипломат. Він додає: «Це не обов’язково робить їх більш доброзичливими». У Парижі дехто каже, що «втомився» від необхідності кожного разу «спонукати канцлера» при кожному «оновленні номенклатури» допомоги Україні.
«Німеччина в розгубленості без Сполучених Штатів».
«У той час як Німеччина консолідувала свою економіку, відмовившись від армії, військових питань і стратегічних питань, Франція, завдяки своєму стратегічному суперего, продовжувала інвестувати в свою армію та ядерне стримування на шкоду своїй економіці», — згадує інший дипломат. Комусь цей аргумент може здатися недостатнім. Але конфлікт в Україні показав, що Франція та Німеччина мали різні погляди на війну. У Парижі, як і в Лондоні, де Олафа Шольца іноді називають «канцлером миру», оскільки він тисне на гальма і сподівається на неможливе замирення між Москвою та Києвом, вважають, що німецьке небажання дивитися в очі реальності війни належить до минулого і що це виявляє нездатність Німеччини адаптуватися до змін у світі. «Чи «Zeitenwende», «зміна епохи», висунута Берліном, така серйозна, як вони кажуть», — запитує французький дипломат. Американська політика опосередковано ще більше розширила прірву, яка розділяє Париж і Берлін. Більш незалежна від американського захисту, ніж Німеччина, Франція, закликаючи союзників до «стратегічного пробудження» та «мужності», передбачає повернення Дональда Трампа до Білого дому в листопаді. «Німеччина в розгубленості без Сполучених Штатів. Вона мріє повернутися до «business as usual», як з Вашингтоном, так і з Москвою. Але ми живемо вже в іншому світі», – коментує французький дипломат.
Слова Еммануеля Макрона, який вважає, що обов’язок європейців – не виключати конфронтації з Росією, максимально підштовхнули розкол між франко-німецькою парою. Однак на початку війни обидва лідери були на одній стороні скептиків і примирення з Росією. Але з літа 2023 року позиція Еммануеля Макрона кардинально змінилася, наблизившись до позицій країн Східної Європи та Великої Британії. Однак не позиція Олафа Шольца, який продовжує, незважаючи на невідкладність ситуацій в Україні та у Вашингтоні, стримувати свою політику своїми ваганнями та сумнівами. На початку війни в Україні Європейському Союзу хоч важко, але вдалося об’єднатися. Військовий глухий кут на фронті та продовження Росією війни проти України та Заходу загрожують, з новим перемішанням карт, розбити ЄС вщерть.
Макрон бере опозицію у свідки
Олів’є Бомон (Le Parisien 07-03-2024)
Глава держави цього четверга приймав головних партійних лідерів і голів обох палат з питання підтримки Києва перед дебатами в парламенті і Сенаті 12 — 13 березня.
Цього разу відгукнулися всі лідери партій: від Мануеля Бомпара (Буремна Франція -крайні ліві) до Джордана Барделли (Національне Об’єднання — крайні праві), не рахуючи Олів’є Фора (Соцпартія -лівий центр), Еріка Сіотті (Республіканці — правий центр) або навіть еколога Марін Тондельєр. Усі вони запрошені цього четверга вранці, з 10:30 до Єлисейського палацу. Це третя спроба обговорення нагальних проблем країни після першого запрошення до діалогу всіх політичних сил наприкінці минулого літа. Цього разу зустріч відбулася, в той час як попередня спроба, у середині листопада, закінчився бойкотом з боку деяких політичних сил. «Це доказ того, що це працює, оскільки всі вирішили повернутися»>, — вигукує близький друг глави держави напередодні нової зустрічі.
Насправді, бо якщо всі погодилися приїхати, то для того, щоб розпочати бійку з приводу порядку денного, визначеного Еммануелем Макроном: стосовно питання підтримки Францією України, зокрема підписаної з Києвом 16 лютого угоди про безпеку, щодо якої заплановані дебат 12 і 13 березня в Асамблеї і Сенаті. Тема, яка обговорюється, особливо після суперечливих коментарів президента щодо можливого введення західних союзників військ в Україну. Позицію, яку він підтвердив у вівторок у Празі (Чехія), де він закликав своїх колег «не бути боягузами» перед лицем «нестримуваної» Росії.
«Небезпечна, необдумана, безвідповідальна позиція»
Досить сказати, що за закритими дверима зустрічі дискусії обіцяють бути бурхливими. «Я йду туди, щоб донести голос табору миру та відмовитися від воєнної ескалації», — зізнається Мануель Бомпар (Бунтівна Франція — крайні ліві), який каже, що «вороже» ставиться до будь-якої ідеї французького втручання. «Ми не повинні принижувати росіян», – додає Ерік Сіотті (Республіканці — правий центр), говорячи про «небезпечну, необдуману та безвідповідальну позицію». Та сама історія з Джорданом Барделлою (Національне об’єднання — крайні праві), для якого «бути лідером збройних сил — це точно знати, як зберігати холодну голову».
Єлисейський палац ми відстоює цю позицію. Це відбувається також в час, який не позбавлений прихованих політичних мотивів за три місяці до виборів в Європейський парламент, де Національне об’єднання оголошується великим переможцем. «Ми свідомо займаємо більш жорстку позицію, оскільки поведінка Росії щодо Франції та Європи загалом сама по собі стає дедалі жорсткішою», — наполягає близький друг президента, кажучи про «загрози, які не припиняться в найближчі місяці». Ідея цієї зустрічі народилася кілька днів тому, 29 лютого, під час вечері лідерів більшості, організованої в палаці та присвяченої… запуску європейської виборчої кампанії. Доказ того, що Еммануель Макрон хоче зробити своє ставлення до російської загрози в Україні маркером червневих виборів… і загалом національних політичних дебатів. За допомогою цієї зустрічі та дебатів, за якими наступного тижня відбудеться голосування в парламенті, Еммануель Макрон має намір висвітлити двозначність позиції партії Марін Ле Пен по відношенню до Росії. Зустріч також стане можливістю пояснити зміст угоди, підписаної з Києвом. «Тож групи в парламенті не зможуть сказати нам, що їх поставили перед фактом, що склався, вони голосуватимуть із повним знанням фактів», — пояснює високопоставлений макроніст.
Друге віч-на-віч з Ніколя Саркозі.
Факт залишається фактом: войовнича позиція глави держави переконує не всіх, а декого викликає сумніви. «Війна є надто серйозною темою, щоб її можна було використати для його кампанії на виборах 9 червня», — засуджує Олів’є Фор (Соціалісти). « Чи можемо ми сказати, як він, що ми не воюємо і водночас говорити про відправку туди військ? Це зміна стратегії! Глава держави не може прийняти рішення відправити їх без голосування парламенту, це парламентська прерогатива», – сказав нашій газеті глава Сенату Жерар Ларше, який більше не бачив президента з 17 листопада. Застереження також висловили цієї середи ввечері Ніколя Саркозі та Франсуа Олланд, які по черзі отримали в Єлисейському палаці перед зустріччю з лідерами партій. «Чим менше ми говоримо, тим краще діємо», – сказав наприкінці інтерв’ю колишній президент-соціаліст Франсуа Олланд, сподіваючись на «найширший консенсус щодо підтримки України». Він додав: «Ми не повинні давати Путіну нічого знати про наші наміри. »
Що стосується [проросійської] позиції екс-президента Ніколя Саркозі (Республіканці), то вона не змінилася: Франція не може вступати в збройний конфлікт, ризикуючи небезпечною ескалацією, і ми повинні підтримувати діалог з Росією. За нашою інформацією, вони з Еммануелем Макроном вже обговорювали Україну віч-на-віч після вечері в Єлисейському палаці на честь еміра Катару 27 лютого. В цей переломний момент, главі держави знову доведеться переконувати.
Напис на паркані: Вмирати за Україну? Ні, дяка
Перед обличчям війни в України політичні маски скинуті.
Гійом Ансель, письменник, екс-офіцер, медійний коментатор російсько-української війни (09-03-2024)
(https://nepassubir.fr/2024/03/09/face-a-la-guerre-en-ukraine-les-masques-politiques-tombent/)
У той час як початок третього року війни в Україні викликав побоювання певної форми втоми перед обличчям конфлікту, який міцно загруз, президент Макрон вже два тижні надихає ключову дискусію стосовно безпеки Франції та всієї Європи. Свідомо провокативно, не забуваючи про самовпевненість, президент Макрон притискає до стіни французькі політичні групи, європейські країни та путінську Росію.
Режим Путіна є крихким перед обличчям європейської мобілізації
Почнемо з останнього, господаря Кремля, який стоїть у витоках цієї війни і який поводиться як масовий убивця в ім’я фантастичної імперії. Його режим дуже негативно відреагував на коментарі президента Франції та отримав відверті погрози з боку своїх головорізів, від офіційних російських ЗМІ до колишнього президента Медведєва, який знову (фактично раз на місяць) розмахує ядерною загрозою… Це перш за все демонстрація того, що французькі аргументи безпосередньо впливають на режим Путіна, після того, як надто довго залишали його байдужим через дуже неоднозначну позицію Макрона «одночасно» [допомагати та прагнути переговорів]. Путін боїться напруги, створеної президентом Макроном, яка стає справжньою перешкодою для його імперських планів.
Стратегічна мета президента-диктатора (наступні вибори – це фарс, гідний Бокасси, ще одного «імператора») – продовжувати свої руйнівні авантюри, які єдині дозволяють йому виправдати військові зусилля, які знекровлюють його власне суспільство. А щоб продовжити, Путіну потрібне… припинення вогню. Тому що його армія надто зруйнована цими двома роками війни, щоб завоювати Україну. Тому Путін чинить максимальний тиск на фронті ціною колосальних втрат, у той час як українці страждають від американського розмежування з грудня та неспроможності європейців взяти на себе контроль, щоб вони могли захистити себе.
Європейці нарешті усвідомлюють, що їхній добробут не гарантує їм безпеки.
Хоча європейцям вдалося побудувати найбільшу територію процвітання у світі, вони розчаровано з’ясовують, що це не звільнило їх від війни. Вони «роззброїлися мовчки», вічно розраховуючи на американську парасольку, якщо не рахувати придбання невеликої кількості їхньої власної зброї, ніколи не знаходячи порозуміння в військовому плані на рівні в цього Європейського Союзу (ЄС), що вони, тим не менш, вміли робити у всіх інших сферах від культури до бізнесу. З фактичним відходом американців і відкритою погрозою Путіна атакувати будь-яке бажання чинити опір, європейці тепер мають вибір між «заколисувати себе» або ж об’єднатись для забезпечення власної безпеки. Президент Макрон як свідомо дратує їх своїми провокаційними висловлюваннями, але змушує їх реагувати на цю війну, яка стосується не лише України, а й долі кожного з європейців, а отже, й їх майбутнього в цілому. Стримано, країни Східної Європи, ті, яким першими загрожує путінська Росія, отримують впевненість, що ЄС нарешті оцінює небезпеку, яку кремлівський диктатор становить для них, для всіх нас.
Відтак, президент Чехії займається відновленням запасів боєприпасів на міжнародному ринку для постачання в Україну, якій на даний момент їх дуже бракує, тоді як поляки, скандинави та країни Балтії – це лише деякі – мобілізують додаткові фінансові і військові ресурси для підтримки українських зусиль, результат яких, як вони знають, є життєво важливим.
Французькі політичні партії, які не можуть (або не хочуть) оцінити серйозність ситуації
Реакція (багатьох) політичних опонентів президента Макрона перш за все свідчить про їх неусвідомлення серйозності міжнародної ситуації. Зосереджені на звичайних фрівольностях, від аграрної кризи до погроз страйку під час наступних Олімпійських ігор, французькі політичні партії налякані тим, що їм брутально доводиться займати позицію перед обличчям ситуації, яка, здебільшого, не привертала їхню увагу і яку «вони серйозно недооцінили».
Усі вони декларують свою прихильність до миру, забуваючи (або ігноруючи), що мир захищають і що французька армія вже брала участь у 32 конфліктах після алжирської війни, Україна – 33-й. Більшість політичних партій наголошують на своєму бажанні «нав’язати переговори» між Путіним і Зеленським, визнаючи фактично, що вони нічого не розуміють у ситуації: Путін лише чекає цієї нагоди, щоб погрожувати нам ще гіршим, щойно він відновить свою армію, йому вистачить двох-трьох років. Усі також демонструють свій страх перед протистоянням з такою ядерною державою, як Росія, забуваючи, що Франція також є ядерною державою і що у нас немає причин “прогинатися’’ під гарчання російського ведмедя. Нам слід боятися не ескалації, а нашої неспроможності зупинити Путіна.
Коли Національне об’єднання закликає нас не виступати проти путінської Росії, за кого воно виступає? З усіх політичних партій лише одна чітко транслює аргументи путінської Росії: Національне об’єднання. Воно не тільки виступає проти будь-яких заходів підтримки України – стверджуючи протилежне – але воно об’єднує на європейському рівні партії, які свідомо підтримують кремлівський режим… Путін не лише підтримував міцні зв’язки з цими крайніми правими, він був моделлю Марін Ле Пен. Об’єднання путінських націоналістів, лідери Національного об’єднання з незграбним виглядом закликають нас ховати голову в пісок, щоб не дивитися, як путінська Росія розриває Україну одночасно з нашими свободами. Ці екстремісти раптово прикрашають себе пацифістськими гаслами і готові на все, щоб приспати нас перед лицем небезпеки.
Якщо Путін і Національне об’єднання розлючені коментарями президента Макрона, то ми на правильному шляху: у нас є шанс врятувати Україну, Європу і нашу свободу думки. І не варто недооцінювати інформаційну війну, яку вони ведуть проти нас, щоб відволікти нас від головного, від нашої власної долі, яку ніхто, крім нас, не може захистити.
PS: Путінські тролі знову і знову кажуть мені, що я небезпечний «розпалювач війни», якого треба відправили на фронт в Україну, яку армії Путіна прагнуть розтрощити. Вони роблять вигляд, що ігнорують, що я брав участь у чотирьох війнах саме для того, щоб захищати наше суспільство, і що не треба недооцінювати бажання захищатися, і ,якщо треба, зі зброєю в руках. Я не був здивований, коли почув такі ж коментарі, слово в слово, від члена Національного об’єднання, коли я стикався з його двозначностями та неправдою в телепросторі… Національне об’єднання —RN — партія націоналістичної Росії [Russie Nationaliste]?