Але ж ні. Вже ввечері Президент Зеленський в Києві здійснює один із самих неочікуваних і радикальних кроків за два роки на посаді. Він екстрено збирає РНБО, яке приймає рішення про санкції щодо найближчого соратника Віктора Медведчука – Тараса Козака. Суть санкцій — у закритті його телеканалів «112.Україна», «ЗІК» та «NewsOne». Негайно, відверто намагаючись реалізувати задумане до кінця дня, Зеленський власним наказом вводить у дію дане рішення РНБО. Телевізійна трансляція телеканалів зупиняється ще до завершення доби.
Треба відзначити, що це справило значне враження не тільки на українське політичне середовище, але й на російське. Зрозуміло, що усі оглядачі почали розглядати дану подію з точки зору внутрішньополітичної «кухні» України, парламентської та урядової коаліціади, електоральних перспектив Зеленського та його «Слуг». Це, безумовно, цікаво. Не менш цікаво розглянути даний крок з точки зору театрального піару. Особливо, враховуючи, що сам Зеленський дуже полюбляє такі ефекти. Та жодна з наведених точок зору не здатна достеменно відповісти на питання: а звідки такий поспіх? Чому саме ввечері 2 лютого необхідно здіймати галас і в «інтелектуальному турборежимі» приймати настільки нестандартні для нього рішення. Що ж відбулося 2 лютого 2021 року?
Насправді ця історія має логічне пояснення. Необхідно тільки розширити контекст того, що відбувається і збагнути, що причини наших державних подій не завжди знаходяться в Україні.
Вже в кінці листопаду 2020 року Зеленському, як і його найближчому оточенню, довелося змиритися з двома фактами. По-перше, в США новим Президентом остаточно і безповоротно стане Джо Байден. А по-друге, Путін абсолютно не збирається змінювати власне ставлення до Президента України. Не дивлячись на всі намагання Зеленського, Президент РФ розглядає його як, м’яко кажучи, нікчему, чия роль зводиться до формування вигідного фону для російського очільника. Варто відзначити, що до Януковича він ставився точнісінько так само, що й слугувало однією з причин Революції Гідності.
Усвідомлення вищезазначених фактів змусили Зеленського й оточення сфокусуватися на вкрай важливій для них проблемі – завоюванні довіри у нового очільника Білого Дому. В свою чергу, Джо Байден мав вкрай швидко продемонструвати американським виборцям й істеблішменту в усьому світі власну ефективність у зовнішній політиці. Особливо у відносинах з Росією.
Привід продемонструвати власну ефективність з’явився одразу. Вся історія з отруєнням, поверненням та засудженням Навального стала тією подією, яка потребувала обов’язкової реакції об’єднаного Заходу. І головну роль мали зіграти США. Відсутність реальної відповіді було б сприйнято дуже негативно американськими владними елітами.
Судячи з аналізу російського експертного середовища, вчора посли західних країн не тільки прибули на суд до Навального, що, звичайно, викликало незадоволення російського МЗС. Вони недвозначно повідомили особисто Путіна, що реальне ув’язнення Навального призведе до вкрай болючих санкцій. Для Західного світу це буде тією краплею, яка призведе гідної асиметричної відповіді.
Цілком очевидно, що Путіна це тільки розсмішило. Він вже неодноразово чув подібні розмови і сприймав їх з ентузіазмом Гітлера, який вислуховував попередження британських дипломатів про те, що не варто нападати на Польщу, бо це дуже погано закінчиться. Треба віддати належне професіоналам з команди Байдена – вони це дуже добре розуміють. І саме тому для них стало цілком реальною проблемою, як продемонструвати Путіну всю рішучість американської дипломатії у проміжку між судом першої інстанції та апеляцією.
Вони знайшли вихід. Не зрозуміло мотивації особисто Зеленського – можливо, щире бажання завоювати довіру дядька Джо; можливо, у Байдена на нього дійсно страшний компромат; а можливо, ще щось – та факти є фактами. З оточення Президента вигнаний Дубінський, закриті справи проти Порошенко-Байдена (навіть найсвіжіші). І, нарешті, рівно через три години після оголошення рішення щодо Навального Зеленський не тільки приймає безпрецедентне та практично неймовірне рішення з точки зору Путіна і його посіпак, але й негайно його реалізовує.
Фінал гри Байдена проти Путіна ще не скоро. Однак віри в адекватне сприйняття Путіним даної ситуації мало. Вже тривалий час йому щастило з опонентами. Тому, як Лукашенко зараз, чи Гітлер вісімдесят років тому, Президент РФ буде до кінця вірити у те, що є найкрутішим та зможе всіх обіграти. Тож «гра» нас очікує довга, красива та цікава. І Україні з неї необхідно «вичавити» максимум.
PS – витяг з офіційної заява Посольства США в Україні за 3 люте 2021:
«США підтримують зусилля з протидії зловмисному впливу Росії, докладені вчора Україною на захист свого суверенітету й територіальної цілісності та відповідно до українського законодавства.
Ми всі маємо працювати разом, щоб не давати застосовувати дезінформацію як зброю в інформаційній війні проти суверенних держав».
Малеєв Костянтин
Голова компанії «Перспектива»