Ні угоди, ні «союзу», республіканці вірні своїм принципам.
Квентін Лоран
(Quentin Laurent, “Ni pacte ni “alliance’’, LR droit dans ses bottes’’, le Parisien, 27-10-2022)
Праві не відмовляються, тим не менш, підтримувати урядову лінію.
Вперше з початку цього нового п’ятирічного терміну, Еммануель Макрон особисто звернувся до республіканців, зайшовши так далеко, що висловив бажання парламентського «альянсу» з ними, принаймні щодо деяких ключових текстів. Він надіслав важливі сигнали в бік республіканців, говорячи про звільнення від податків понаднормової праці, про зв’язок між імміграцією та незахищеністю громадян або ще про пенсійну реформу [збільшення пенсійного віку до 65 років]. Чудові підморгування.
Якщо в правиці невелика купка депутатів сприймала гіпотезу про те, що урядова угода, бувши виштовхана у двері, повернеться через вікно, переважна більшість республіканців, здається, залишалась непохитною. Немає жодної мови про створення будь-якого “альянсу’’ з макроновою владою, “віражі’’ якої чи то стосовно ядерної зброї, чи то стосовно відсутності бюджетних обмежень, чи то нерішучості у питанні громадської безпеки вони продовжують засуджувати. Так само як республіканці кілька днів тому відкинули ідею урядової «угоди», що її просував експрезидент республіканець Ніколя Саркозі.
“Після захисту спільних з Меланшоном цінностей, пожертвою атомної галузі на догоду екологам та призначенням міністром освіти Пап Ндяйя, Еммануель Макрон тепер хоче альянсу з республіканцями. Чи можемо ми очікувати від президента республіки чогось іншого, окрім дрібної електоральної тактики?», – атакує Бруно Ретайло, бос республіканців в Сенаті. «Як завжди, Макрон займається комунікацією», — зауважує інший депутат.
Сидіти на двох стільцях.
Жест глави держави навіть сприймають як вияв слабкості, в той час, як у його відносної більшості в Бурбонському палаці зв’язані руки для запровадження реформ. “Він почав усвідомлювати той факт, що він більше не має більшості й що єдині тексти, які, ймовірно, будуть ухвалені, це ті, які можуть прийняти праві», – коментує голова республіканців в парламенті Олів’є Марле, який як завжди захищає свою позицію рішучого противника Макрона, не відмовляючись голосувати за тексти, “які йдуть у правильному напрямку». «Макрону важко вибратися з поточної ситуації. Ми залишаємося вірними нашій лінії. Ми розглядаємо текст за текстом, поправку за поправкою. Якщо сприймаються пропозиції правих, то нема проблем, щоб проголосувати’’ — каже депутат-республіканець Луари Антуан Верморель.
Це балансування має за мету задовольнити два електорати республіканців : той, який, бувши радикально проти Макрона, дозволив кільком депутатам зберегти свої мандати, та той, який не розумів, чому б не голосувати за праві заходи, які захищає чинний президент. Сидіти на двох стільцях — ця «проміжна» позиція стосовно врядування Макрона, яка на думку республіканців є найменш поганою, для того, щоб в перспективі президентських виборів 2027 виставити себе в якості його найкращої альтернативи.
Енергетика, оборона… Чому у відносинах Франції та Німеччини охолодження?
Часопис Nouvele Observateur разом з AFP
Європейські обмеження ціни на газ, план підтримки економіки Німеччини… Останніми тижнями відносини між Францією та Німеччиною були напруженими. «Я вважаю, що ні для Німеччини, ні для Європи не є добре, що Німеччина самоізолюється», — заявив президент Еммануель Макрон у четвер.
Перехід дискусії у сварку між Францією та Німеччиною? Рукостискання в Брюсселі між Еммануелем Макроном і канцлером Німеччини Олафом Шольцом цього четверга, 20 жовтня, ймовірно, буде недостатньо, щоб заспокоїти відносини у франко-німецькому тандемі, які зазнали різкого охолодження в останні тижні. Настільки, що заплановану на цей тиждень зустріч франко-німецької ради міністрів довелося відкласти на кілька тижнів, зокрема через розбіжності з багатьох питань. Обмеження ціни на газ, європейська солідарність перед обличчям різкого зростання цін на енергоносії, європейське озброєння… Причин напруженості багато.
Боротьба навколо обмеження ціни на газ.
З одного боку, щодо енергетики: у середині жовтня Франція вперше почала постачати газ напряму до Німеччини. Але за цим сильним символом солідарності за лаштунками стоїть змагання щодо обмеження ціни на газ. Франція, як і 14 інших держав-членів, просить встановити обмеження на рівні ЄС за зразком системи, яка вже діє в Іспанії та Португалії, що дозволило знизити ціни.
Але проти цього виступає Німеччина, а також кілька північних країн, включаючи Данію та Нідерланди, які не бажають державного втручання в ринки. У Берліні вважають, що штучне зниження ціни на газ підірве мету енергетичної економності, спонукаючи людей споживати більше. Особливо енергомістка Німеччина також побоюється, що продавці газу звернуться до інших ринків, якщо їм буде встановлено максимальну ціну.
Німеччину звинуватили в одноосібних діях.
Кілька європейських країн також звинувачують Німеччину в тому, що вона діяла одноосібно після того, як наприкінці вересня оголосила про план підтримки німецької економіки у розмірі 200 мільярдів євро, не узгоджений з її партнерами. При цьому Франція не була в курсі справи, попри регулярні контакти між двома лідерами.
Деякі країни також погано сприймають те, що називають подвійним німецьким дискурсом: в Брюсселі німці виступають за жорстку економію та проти спільних боргів, а самі роблять щедрі витрати.
Досьє газогону Midcat
Ще одне джерело суперечок: проєкт газогону Midcat. Започаткований у 2013 році цей газогін, який мав з’єднати Іспанію та Німеччину, у довгостроковій перспективі мав би зробити можливим транспортування «зеленого водню», але був зупинений у 2019 році через його вплив на навколишнє середовище та економічний інтерес. Мадрид і Берлін, підтримані Лісабоном і центральноєвропейськими країнами, проводили кампанію за відновлення проєкту, але Франція не бажала цього робити.
У четвер Іспанія, Португалія та Франція нарешті погодилися замінити проєкт MidCat новим газогоном для транспортування газу та зеленого водню між Барселоною та Марселем без консультацій з Берліном, який, однак, заявив, що «задоволений рішенням, яке посилить мережу, підготовлену для постачання водню в Європу», — повідомляє джерело в німецькому уряді.
Досьє протиракетного щита
Питання оборони також є центром нещодавньої напруженості у франко-німецькому тандемі. Цього літа Олаф Шольц анонсував проєкт протиракетного щита, включно з ізраїльським компонентом, до якого хочуть приєднатися 14 європейських країн, зокрема Велика Британія, країни Балтії, Нідерланди та навіть Фінляндія. Засуджуючи «гонитву озброєнь» на континенті, Париж залишається осторонь і захищає власний проєкт.
Європейський бойовий літак
Інша підводна течія франко-німецьких відносин: повітряна бойова система майбутнього (Scaf), яку, зокрема, просували Париж і Берлін, застопорилася протягом року. Запущений у 2017 році проєкт має замінити французький Rafale та німецький та іспанський Eurofighter у 2040 році, але він став жертвою суперечок щодо розподілу завдань між Парижем, Берліном та Мадридом. Контракти, які дозволяють розпочати цей новий етап, ще не підписані, але у вересні уряд Франції знову запевнив, що цей майбутній літак «буде зроблено».
Шпильки й спроби заспокоїти ситуацію
Наприкінці зустрічі Макрона та Шольца в четвер Єлисейський палац обмежився згадкою про «висловлене бажання знизити ціни на енергоносії та зберегти європейську єдність» без окреслення можливого прориву, який, ймовірно, міг би розблокувати дискусії на саміті ЄС. Двоє лідерів «зазначили свою впевненість у тому, що поточні дискусії приведуть до глибокого зміцнення партнерства», додав президент Франції без подробиць.
Але після перенесення, оголошеного в середу франко-німецької ради міністрів, яка спочатку була запланована на наступний тиждень, глава французької держави, однак, залишив собі декілька шпильок. «Я б не сказав, що мається збій», — проголосив він… перш ніж уточнити: «це, що стосується мене». «Вже понад п’ять років я завжди поруч, щоб спробувати запропонувати рухатися вперед, будувати єдність», – запевняв він, таким чином нагадуючи, що він починає свій другий термін, а канцлер прийшов до влади менше ніж за рік. рік тому. «Я завжди бажаю зберегти європейську єдність, а також дружбу та союз між Німеччиною та Францією», — наполягав він. «Я вважаю, що ні для Німеччини, ні для Європи не є добре, що Німеччина самоізолюється», — знову проголосив він. Олаф Шольц йому відповів: «Німеччина завжди діяла дуже солідарно». Двоє лідерів знову зустрінуться наступної середи в Парижі.
Мішель Вінок, історик французьких криз, стурбований різким поворотом цивілізації.
Інтерв’ю часопису Le Point.
(L’historien des crises françaises s’inquiète du retournement de civilisation. Le Point 23-10-2022).
Le Point: Звідки у нас це враження різких політичних змін, враження перехідного стану з непередбачуваними для нас результатами?
Мішель Вінок: Це тому, що ми переживаємо різкий цивілізаційний поворот. Ми більше не знаємо, де ми насправді знаходимось, наші старі коди, наші орієнтири стають розмитими з початком 21-го століття. Два головних факти перевернули наше життя з ніг на голову: цифрова революція та страх перед кліматичною катастрофою. Ці елементи, різні за характером, змінили наше сприйняття поточної історії. Цифрова трансформація глибоко впливає на всю нашу приватну чи публічну діяльність. Як контролювати негативні ефекти? Ця революція виходить далеко поза наші межі. Що стосується зміни природних даних Землі, то це нас кидає у невідоме.
Ви казали про початок 21 століття. Чи не є це водночас початком занепаду політики у Франції ?
Зросла кількість тих, хто утримується від участі у виборах, чітко демонструє скептицизм і відчуженість від політики. Як і крах двох великих владних партій [соціалістів та республіканців]. Я бачу в цьому наслідок розчарування тими можновладцями, які не впоралися з викликами, що стояли перед французами. Спадає на думку масове безробіття. Пригадайте слова Міттерана: «Проти безробіття ми спробували все». Треба також враховувати інтелектуальну порожнечу, яка після розпаду СРСР вразила як лівих, так і правих: у цій країні конфронтації ідеологій ми більше не відчуваємо реальної конкуренції між різними баченнями світу.
На що спрямований інтерес громадян?
На самих себе! Відбувається зростання індивідуалізму в його принизливому значенні, що розуміється як схильність піклуватися лише про себе. Ми стали “суспільством індивідів’’. Ця тенденція лише зміцнила те, що називають суспільством споживання і комфорту. Ми вдосконалюємо себе, своє тіло, свою сім’ю, свій інтер’єр і втрачаємо інтерес до загального блага. Токвіль вже писав у своїй розвідці «Про демократію в Америці»: «Я бачу незліченний натовп подібних і рівних людей, які обертаються без відпочинку навколо себе, щоб отримати дрібні та вульгарні задоволення, якими вони наповнюють свої душі. Кожен із них, залишаючись в стороні, є ніби чужим у долі всіх інших’’.
Хіба немає парадокса в тому, що цей народ з монархічним темпераментом також хоче брати участь у розробці законів?
Французи — це анархо-бонапартисти. Оксюморон. Так ! Існує напруга між їхньою жагою рівності та вимогою уособлення верховної владної інстанції. Дрібна власність, яка тривалий час була основою економічної структури Франції, залишила свій відбиток. По суті, французи ніколи не були по-справжньому демократичним народом, тому що демократія вимагає відповідального індивідуального сумління та ідеї загального блага. Француз в першу чергу захищає свої інтереси, навіть якщо час від часу може об’єднатися з тими, хто має такі самі інтереси. Токвіль говорив про колективний індивідуалізм, про індивідуалізм тих, хто об’єднується в спільних питаннях.
Повернення політики здійснюється за допомогою популізму…
Популізм, як і абстенціонізм, є бичем представницької демократії, зародком найгіршого її регресу. Можна сказати, що відбулося перекачування голосів від лівих до крайньоправих, що повернуло до участі у виборах народний електорат. Реальність полягає в тому, що популізм скрізь у Європі зріс у зв’язку з питанням імміграції, яким нехтують урядові партії. Проте, хоч імміграція є економічною та демографічною необхідністю для Європи, яка більше не народжує дітей і потребує робочої сили, ця погано контрольована імміграція лякає. У Франції відбувся провал політичної ясності щодо цього питання, зокрема з боку лівих, які страждають колоніальним комплексом, зокрема від своєї ролі під час війни в Алжирі. Але ліві не мають монополії на цей брак ясності. Еммануель Макрон попросив Жана Луї Борло надати звіт про ситуацію у передмістях [де зосереджена більшість емігрантів]. Цей визначний своїм аналізом і пропозиціями звіт Президент викинув на смітник. Це для мене головна помилка його першого п’ятирічного терміну